Тодi заговорив Iлуватар i сказав: "Могутнi Айнур, i Мелкор наймогутнiший з них, але це слiд йому знати i всiм Айнур, що я є Iлуватар, i тi речi, про якi ви спiвали, я покажу, щоб побачили ви, що ви зробили. А ти, Мелкор, побачиш, що не може бути зiграна тема, джерело якої не в менi, i нiхто не змiнить музики на мене не зваживши. Бо хто спробує це, то врештi побачить, що вiн лише iнструмент у моїх руках для створення речей дивовижнiших вiд тих, що уявляв собi досi."

Злякались Айнур, i не розумiли ще слiв сказаних їм, i Мелкор сповнився сорому, з якого зародилася потаєна злiсть. Iлуватар же пiднявся у славi i вийшов iз чудових тих мiсць, що зробив їх для Айнур, i Айнур пiшли слiдом.

I коли прийшли вони у Порожнечу, Iлуватар сказав їм: "Ось ваша Музика!" i показав їм видiння, даючи зiр де до того був лише слух. I вони побачили новий Свiт, зроблений видимим перед ними, у виглядi кулi посеред Порожнечi, i вiн висiв у нiй, та вiд неї не був. I доки вони дивились i чудувались, Свiт цей почав розгортати свою iсторiю, i здалося їм, що вiн живе й виростає. I коли Айнур якийсь час мовчки вдивлялися, Iлуватар знову сказав: "Ось ваша Музика! Це ось ваш спiв, i кожен iз вас знайде тут, серед задуму, що я розгорнув перед вами, усi тi речi, якi, може здатися, сам задумав або додав. А ти, Мелкор, вiдкриєш усi потаємнi думки твого розуму, i побачиш, що вони лишень частина цiлого i внесок до його слави."

Про багато iнших речей говорив Iлуватар до Айнур у той час, i пам'ятаючи цi слова, та завдяки знанню, власної музики, що кожен з них мав, Айнур знають багато з того, що було, i є, i має настати, i небагато закрито вiд них. Та все ж, деяких речей не бачать вони, анi поодинцi, анi радячись разом, бо нiкому Iлуватар всього не вiдкрив, i в кожнiй епосi з'являються речi новi й не провiщенi, бо не походять з минулого. Тож коли розгорнулось це видиво Свiту перед ними, Айнур побачили, що в ньому є речi, про якi вони не думали. I побачили вони зi здивуванням прихiд Дiтей Iлуватара, i помешкання пiдготовлене для них. I вони побачили, що самi, роботою музики їхньої, теж трудились, готуючи це помешкання i навiть не знали, що має воно певне призначення попри свою красу, бо Дiти Iлуватара були задуманi ним одним, i прийшли з третьою темою, i не було їх у темi, запропонованiй Iлуватаром спочатку, тож нiхто iз Айнур не брав участi у створеннi їх. Тому, коли вони їх побачили, ще бiльше їх полюбили, бо були вони вiдмiннi вiд них самих, дивнi i вiльнi. В них побачили Айнур розум Iлуватара, вiдображений заново, i навчились ще трохи вiд його мудростi, яка iнакше була би прихована навiть вiд Айнур.

Дiти Iлуватара - це Ельфи i Люди, Першородженi й Наступники. I серед всiєї пишноти Свiту, його широких просторiв, його кружляючих вогнiв, Iлуватар обрав мiсце для їх перебування у Глибинах Часу та серед незлiченних зiрок. I це помешкання могло здатися маленьким для тих, хто бере до уваги тiльки велич Айнур, а не їх вражаючу точнiсть, бо могли вони взяти увесь простiр Арди за основу для колони i зводити її, доки конус вершини не буде гострiшим за вiстря голки, або для того, хто рахується тiльки з незмiрними просторами Свiту, який все ще формують Айнур, i не бере до уваги точнiсть, з якою вони майструють всi речi у ньому. I коли Айнур узрiли це помешкання у видiннi й узрiли Дiтей Iлуватара, що народжуються в ньому, то наймогутнiшi серед них схилили свої думки i бажання до того мiсця. I серед цих Мелкор був найстарший, бо то вiн на початку був найбiльшим серед Айнур, що творили Музику. I вiн вдав, навiть спершу й для себе, що бажає пiти туди й впорядкувати всi речi на краще для Дiтей Iлуватара, керуючи безладом жару i холоду, що через нього сталися. Та вiн бiльше хотiв пiдкорити своїй волi Ельфiв i Людей, заздрячи дарам, якими Iлуватар пообiцяв їх надiлити. I хотiв вiн мати пiдвладних йому, i слуг, i називатися Повелителем, i бути володарем над волею усiх iнших.

До води тепер звернув той Aйну, котрого Ельфи зовуть Ульмо, свої думки. З усiх найбiльше навчив його Iлуватар музики. А про повiтря й вiтри Мaнве думав найбiльше, найшляхетнiший серед Айнур. Про будову Землi думав Aуле, якому Iлуватар дав майстернiсть та знання лиш трiшки меншi анiж Мелкоровi, та любив Ауле i пишався дiлами творення, i виготовленням речей, а не володiння чи панування, тому давав вiн, а не накопичував, i був безтурботний, увесь час беручись за якусь нову роботу.

I заговорив Iлуватар до Ульмо й сказав: "Чи башиш, як тут, у цьому маленькому царствi серед Глибин Часу Мелкор затiяв вiйну проти твоїх володiнь? Лютий холод понад усякої мiри видумав вiн, але не знищив краси водограїв твоїх, анi чистих озер. Подивися на снiг, та майстерну роботу морозу! Жару придумав Мелкор i вогнi невгамовнi, та не висушив твого бажання, i музики моря не заглушив вiн цiлком. Краще глянь на велич i славу хмар, i вiчно мiнливих туманiв, i прислухайся до дощу, що спадає на Землю! У цих хмарах твоє мистецтво найближче до Манве, твого друга, якого ти любиш."

Тодi вiдповiв Ульмо: "Воiстину, Вода стала нинi прекраснiшою нiж уявляв те я в серцi, i нiколи, навiть у найпотаємнiших думках, не уявляв я снiжинки, i в усiй моїй музицi не було падаючого дощу. Я знайду Манве, щоб ми удвох творили мелодiї для утiхи твоєї!" I Манве та Ульмо з початку були в союзi, i у всьому найвiрнiше служили Iлуватаровiй метi.

I в той час, як Ульмо говорив, i доки Айнур все дивились на це видiння, воно зникло й сховалось iз їхнiх очей. I здалось їм, що в ту мить побачили вони нову рiч, Тьму, якої не знали до того, хiба що в думках. Та закохались вони у красу видiння того, i поринули у вiдкривання Свiту, який здобув буття, i уми їхнi були наповненi ним, бо iсторiя була незавершена i круги часу не сповнились, коли видiння пропало. I кажуть, що видiння припинилось перед звершенням Панування Людей i згасанням Першороджених, тому, хоч Музика i понад усiм, Вaлар не бачили зором Подальшi Епохи чи кiнець Свiту.

Тодi стався неспокiй серед Айнур, але Iлуватар звернувся до них i сказав: "Я знаю бажання ваших умiв, що те, що ви бачили, має бути насправдi, не тiльки у ваших думках, але так як самi ви всi є, а все ж, iнакше. Тому кажу я: Еа! Хай Будуть цi речi! I я пошлю в Порожнечу Невгасимий Вогонь, i вiн буде серцем Свiту, i Свiт Буде. I тi з вас, що хочуть, можуть зiйти в нього." I раптом побачили Айнур свiтло в далинi, наче хмара з живим серцем iз полум'я. I вони знали, що то не тiльки видiння, а що Iлуватар створив нову рiч: Еа, Свiт, що Є.

Таким чином, деякi з Айнур перебували далi з Iлуватаром за межами свiту, а iншi, i серед них багато з найбiльших та найпрекраснiших, полишили Iлуватара й спустились у нього. Але Iлуватар поставив таку умову, чи то - необхiднiсть їхньої любовi, що сила їх вiдтепер у свiтi й до нього прив'язана, щоб бути у ньому назавжди, доки не завершиться вiн, так, що вони є його життям а вiн їхнiм. I тому названi вони Валар, Сили Свiту.

Та коли прийшли Валар у Еа, то спершу були приголомшенi та збентеженi, бо нiчого ще не було з баченого у видiннi, i все було у зачинi i ще не сформоване, i було темно, бо Велика Музика була лише ростом i потоком думки у Беззвучних Залах, а видiння лишень пророцтвом, та зараз, увiйшовши у початок Часу, побачили Валар, що Свiт був лише передвiщений i передспiваний, i вони мусять здiйснити його. Тож почались їхнi великi труди у просторах безмiрних та недослiджених, та у вiках незлiченних i позабутих, доки у Глибинах Часу i в серединi просторих залiв Еа стались та година й те мiсце, де зроблене помешкання для Дiтей Iлуватара. I в цiй роботi найбiльша частка належить Манве, Ауле та Ульмо, Мелкор теж був там спочатку, та вiн втручався у все, що було зроблено, обертаючи, якщо мiг, для своїх бажань та цiлей, i вiн запалив великi вогнi. Коли Земля була ще молода та повна полум'я, Мелкор запрагнув її, i сказав до iнших Валар: "Це буде моє царство, i я оголошую його своїм!"

Тепер взяли собi Валар форму i колiр, i приведенi в Свiт любов'ю до Дiтей Iлуватара на яких сподiвались, взяли собi форму таку, як бачили у Видiннi Iлуватара, тiльки величнiшу i прекраснiшу. До того ж форма їх походить бiльше вiд їх знання видимого Свiту, анiж Свiту самого, i вона їм не потрiбна, хiба що носять її, як ми носимо одяг, та ми можемо бути оголенi й не втрачати буття. Тому Валар можуть ходити, коли схочуть, неодягненi, i тодi навiть Ельдар не можуть чiтко вiдчути їхню присутнiсть. Та коли бажають Валар одягтись, то беруть на себе форми, деякi як чоловiк, а iншi як жiнка, а внаслiдок рiзницi характерiв, що мали з самого початку, вони втiлюються за вибором кожного, та цей вибiр не робить їх чоловiком чи жiнкою, так як i в нас одяг показує, чоловiк це чи жiнка не роблячи ними. Але форми, у якi Великi вбираються не повсякчас схожi на форми королiв та цариць Дiтей Iлуватара, бо часом можуть вони з'являтись у народжених власною думкою формах, величних i страшних.

I зiбрали собi Валар чимало супутникiв, котрi менших, а котрi мало не таких же великих як самi, i вони трудились разом, впорядковуючи Землю i приборкуючи її буйство. Побачив Мелкор зроблене, i що Валар ходять по Землi як видимi сили, зодягнутi у шати Свiту, i були гарнi та славнi на вигляд, i благословеннi, i що Земля стала садом для їх утiхи, бо сум'яття її вгамоване. Заздрiсть його виросла тодi в ньому, i вiн також прибрав видимої форми, та через своє єство та злiсть, що палала у йому, була вона темна й жахлива. I зiйшов вiн у Арду у силi i величi бiльшiй, нiж будь-хто з Валар, як гора, що пiднiмається з моря, i немов вершина її понад хмарами i льодом укрита, i сповита вогнем i димами, i свiтло очей Мелкора було як полум'я, що дихає жаром i пронизує смертельним холодом.

Так почалася перша битва Валар iз Мелкором за панування у Ардi. I про цi буйства Ельфи знають небагато, бо все повiдане тут походить вiд самих Валар, з якими Ельдалiє розмовляли в землi Валiнор, i якi навчали їх, та Валар не розповiдали багато про вiйни перед приходом Ельфiв. Та все ж кажуть серед Ельдар, що Валар завжди намагались, незважаючи на Мелкора, керувати Землею й готувати її до приходу Першороджених, що вони будували землi а Мелкор руйнував їх, долини вибирали а Мелкор пiднiмав їх, гори витiсували - Мелкор їх перевертав, моря заглиблювали - Мелкор розливав їх, i нiщо не мало спокою i не росло довго, бо як тiльки починали роботу Валар - переробляв її Мелкор або ж псував. Та не була все ж таки марною їхня праця, i хоч нiде i нi в чому воля їхня i мета не була уповнi досягнута, й усi речi були iншого кольору й форми, нiж хотiли того Валар, повiльно Земля була сформована таки й зроблена твердою. I так було влаштоване нарештi помешкання для Дiтей Iлуватара в Глибинах Часу i серед незлiченних зiрок.

Взято iз сайта Amdir i-Ngelydh

J.R.R.Tolkien
Ан-теннат про Берена й Лутiен з "Володаря Перснiв"

The leaves were long, the grass was green,
The hemlock-umbels tall and fair,
And in the glade a light was seen
Of stars in shadow shimmering.
Tinúviel was dancing there
To music of a pipe unseen,
And light of stars was in her hair,
And in her raiment glimmering.

There Beren came from mountains cold,
And lost he wandered under leaves,
And where the Elven-river rolled
He walked alone and sorrowing.
He peered between the hemlock-leaves
And saw in wander flowers of gold
Upon her mantle and her sleeves,
And her hair like shadow following.

Enchantment healed his weary feet
That over hills were doomed to roam;
And forth he hastened, strong and fleet,
And grasped at moonbeams glistening.
Through woven woods in Elvenhome
She tightly fled on dancing feet,
And left him lonely still to roam
In the silent forest listening.

He heard there oft the flying sound
Of feet as light as linden-leaves,
Or music welling underground,
In hidden hollows quavering.
Now withered lay the hemlock-sheaves,
And one by one with sighing sound
Whispering fell the beechen leaves
In the wintry woodland wavering.

He sought her ever, wandering far
Where leaves of years were thickly strewn,
By light of moon and ray of star
In frosty heavens shivering.
Her mantle glinted in the moon,
As on a hill-top high and far
She danced, and at her feet was strewn
A mist of silver quivering.

When winter passed, she came again,
And her song released the sudden spring, Like rising lark, and falling rain,
And melting water bubbling.
He saw the elven-flowers spring
About her feet, and healed again
He longed by her to dance and sing
Upon the grass untroubling.

Again she fled, but swift he came.
Tinúviel! Tinúviel!
He called her by her elvish name;
And there she halted listening.
One moment stood she, and a spell
His voice laid on her: Beren came,
And doom fell on Tinúviel
That in his arms lay glistening.

As Beren looked into her eyes
Within the shadows of her hair,
The trembling starlight of the skies
He saw there mirrored shimmering.
Tinúviel the elven-fair,
Immortal maiden elven-wise,
About him cast her shadowy hair
And arms like silver glimmering.

Long was the way that fate them bore,
O'er stony mountains cold and grey,
Through halls of iron and darkling door,
And woods of nightshade morrowless.
The Sundering Seas between them lay,
And yet at last they met once more,
And long ago they passed away
In the forest singing sorrowless.

Ряснiє листя навеснi,
Ряснiє болиголова,
У напiвсутiнковiм снi
Зоряне сяйво мерехтить,
Лунають радiснi пiснi,
Що їх сопiлочка спiва,
I Тiнув'єль у променi
Танцює так, немов летить.

А Берен вiд холодних гiр
Iде, i гине в самотi,
I переходить через вир,
Що край ельфiйський боронить,
I бачить квiти золотi
У хащi болиголови,
I коси, чорнi та густi,
I корзно золотом горить.

Цiлющий спiв утому змив
Зi збитих нiг мандрiвника
Пiдвiв його, i той побрiв
Туди, де сяйво трiпотить,
Де дiва, дивна та легка,
Як соловей, спiва без слiв,
Де зачарована стежка
Промiж деревами бiжить.

Як листя липове, легкi
Кроки її маленькиїх нiг,
Святим срiблом бринять струмки
Пiдземна музика дзвенить.
Аж ген на землю холод лiг,
I вмерли звуки гомiнкi,
Лише уздовж нiмих дорiг
Пожовкле листя шелестить.

Блукає Берен у лiсах,
Шукає дiву чарiвну,
Питає зорi в небесах,
Питає мiсяць, що не спить,
Чи не її там плащ зблиснув,
Немов пiд сонцем бiлий птах
З верхвiки пагорба майнув?
Нi, то хмаринка мерехтить.

Але з останнiм днем зими
Знов залунав дiвочий спiв,
I щедрий дощ дерева вмив,
I знову рiчка гомонить.
Одужав Берен i зрадiв,
Знайшовши перший нiфредiл.
Олень у хащi засурмив,
Лань до коханого спiшить.

Знов дiва ледве не втекла -
Та Берен крикнув: "Тiнув'єль!"
Вона застигла, завмерла -
Мов зачарована, стоїть.
Ельфiйський жоден менестрель
Тих чар iз неї б не зiрвав -
Бо з волi року Тiнув'єль
В обiймах Берена лежить.

А вiн читає в глибинi
Її очей, як в небесах.
Тремтiння зорь у вишинi,
В них вiддзеркалює й горить.
В її незчисленних лiтах -
Довiчна юнiсть i краса,
А руки сильнi та нiжнi -
Їх дотик вб'є i вiдродить.

О, довгим був їх дивний шлях!
У темрявi Залiзних гiр,
На них чигали бiль та жах,
Вогонь i меч, полон i смерть,
Вiйна, чаклунство, лютий звiр.
Вони пройшли, як по ножах,
Крiзь сотнi мук, крiзь смертний вир,
З'єднавши сяйво своїх серць.

J.R.R.Tolkien
Фрагмент балади "Лейтiан" iз "Сiльмарiллiону"

Canto XI

Король Фiнголфiн гордо вiв
Срiблясте вiйсько по травi.
Сталевi сяяли списи,
Мов срiбний мiсяць їх щити.
Їх труби викликом дзвенiли,
Їх бiлi конi гордо йшли
Вперед рiвниною туди,
Де чорнi вежi височiли,
Сповитi хмарами iмли,
Там де Моргот чекав у тьмi
Своєї чорної години.

I рiки полум'я вночi,
У зиму ту холодну й бiлу,
Рiвниною вперед побiгли,
Й багрянцем небо загорiлось.
I з Хiтлуму високих стiн
Дружини той вогонь узрiли.
Знялися в небо хмари диму
I яснi зорi загасили.
Де були трави ? попiл нинi,
Iржавий меч, сипкий пiсок,
I купи спалених кiсток,
Припалих пилом мiж камiння.
I землi тi, що зеленiли
Назвали Дор-на-Фауглiт,
Пустельна Спраглая Рiвнина.
Дощам вiдкритая могила
Для багатьох смiливцiв свiтлих,
Що полягли тут i спочили
Пiд крики воронiв. А на рiвнину
Дивились кам'янистi схили
Пiд тьмою лiсу Смертна Тiнь,
Де чорнi сосни височiли,
I колихалися повiльно,
Мов щогли чорних кораблiв,
Що смерть несуть в своїх вiтрилах.

Once wide and smooth a plain was spread,
where King Fingolfin proudly led
his silver armies on the green,
his horses white, his lances keen;
his helmets tall of steel were hewn,
his shields were shining as the moon.
There trumpets sang both long and loud,
and challenge rang unto the cloud
that lay on Morgoth's northern tower,
while Morgoth waited for his hour.

Rivers of fire at dead of night
in winter lying cold and white
upon the plain burst forth, and high
the red was mirrored in the sky.
From Hithlum's walls they saw the fire,
the steam and smoke in spire on spire
leap up, till in confusion vast
the stars were choked. And so it passed,
the mighty field, and turned to dust,
to drifting sand and yellow rust,
to thirsty dunes where many bones
lay broken among barren stones.
Dor-na-Fauglith, Land of Thirst,
they after named it, waste accurst,
the raven-haunted roofless grave
of many fair and many brave.
Thereon the stony slopes look forth
from Deadly Nightshade falling north,
from sombre pines with pinions vast,
black-plumed and drear, as many a mast
of sable-shrouded ships of death
slow wafted on a ghostly breath.

Давно колись у тiнi тiй
Король стояв там Фiнголфiн,
I ясно сяяла зоря
З небесно-синього щита.
У гнiвi вiн стояв один
Коло ненависних ворiт,
Аж доки в мурах кам'яних
Не стих високий чистий дзвiн:
Владика нолдор в рiг трубiв.
I безнадiйний виклик свiй
Без страху кинув Фiнголфiн:
"Тьми повелитель, виходи!
Ходи сюди на чесний бiй!
Вiдкрий ворота i виходь,
Ти, що ховаєшся у тьмi,
Ненависний небу й землi!
Ти правиш ордами рабiв -
Так бийся власною рукою!
I не ховайся за стiною,
Ти, ворог ельфiв i богiв,
Тиран лякливий у брехнi
Ходи, я тут, я жду тебе!
Виходь, яви своє лице!

In that vast shadow once of yore
Fingolfin stood: his shield he bore
with field of heaven's blue and star
of crystal shining pale afar.
In overmastering wrath and hate
desperate he smote upon that gate,
the Gnomish king, there standing lone,
while endless fortresses of stone
engulfed the thin clear ringing keen
of silver horn on baldric green.
His hopeless challenge dauntless cried
Fingolfin there: `Come, open wide,
dark king, you ghatsly brazen doors!
Come forth, whom earth and heaven abhors!
Come forth, O monstruous craven lord,
and fight with thine own hand and sword,
thou wielder of hosts of banded thralls,
thou tyrant leaguered with strong walls,
thou foe of Gods and elvish race!
I wait thee here. Come! Show thy face!'

Взято iз сайта Amdir i-Ngelydh

J.R.R.Tolkien
Фрагмент балади "Лейтiан" iз "Сiльмарiллiону"

I так стався вiдомий поєдинок мiж Сауроном i Фелагундом. Змагався Фелагунд iз Сауроном у пiснях сили, i сила короля була вельми велика, та Саурон перемiг, як про те сказано у Пiснi Лейтiан:

Thus befell the contest of Sauron and Felagund which is renowned. For Felagund strove with Sauron in songs of power, and the power of the King was very great; but Sauron had the mastery, as is told in the Lay of Leithian:

I вiн завiв там пiсню чар,
Щоб погляд гострий проникав
Пiд всi покрови. I про зраду
Про зраду пiдлу чарував.
Та раптом Фелагунд устав,
Про опiр силi заспiвав.
Про вiру незламну, рятунок, свободу,
Про вигляд мiнливий, текучий мов води.
Про пастки обiйденi i боротьбу,
Вiдкриту темницю, розбитий ланцюг.
Вперед i назад лилась його пiсня,
Вилась i здiймалась чимдуж i гучнiше.
Гучнiшала пiсня, Фелагунд бився,
Вiн вклав у слова усi чари i сили
Eльфiйських країв, i у мороцi тiм
Почули вони нiжний щебiт птахiв,
Що в Нарготрондi далекiм спiвають,
I як Море на Заходi тихо зiтхає.
На бiлих зiтхає пiсках берегiв,
Усiяних перлами в Ельфiв Землi.
Та морок згустився, темрява знялась,
Червоная кров в Валiнорi лилась
За Морем, де Нолдор братiв убивали,
Вершникiв Пiни, i їхнi украли
Iз гаваней свiтлих човни бiлокрилi,
I вiтер заплакав у їхнiх вiтрилах.
Завив тужно вовк, злетiло вороння,
I крига бурмоче устами щось Моря,
I тужить в Ангбандi невiльник печальний,
Громи гуркотять i вогонь запалав -
I Фiнрод тодi перед троном упав.

He chanted a song of wizardry,
Of piercing, opening, of treachery,
Revealing, uncovering, betraying.
Then sudden Felagund there swaying,
Sang in a song of staying,
Resisting, battling against power,
Of secrets kept, strength like a tower,
And trust unbroken, freedom, escape;
Of changing and shifting shape,
Of snares eluded, broken traps,
The prison opening, the chain that snaps.
Backwards and forwards swayed their song.
Reeling foundering, as ever more strong
The chanting swelled, Felagund fought,
And all the magic and might he brought
Of Elvenesse into his words.
Softly in the gloom they heard the birds
Singing afar in Nargothrond,
The sighting of the Sea beyond,
Beyond the western world, on sand,
On sand of pearls on Elvenland.
Then in the doom gathered; darkness growing
In Valinor, the red blood flowing
Beside the Sea, where the Noldor slew
The Foamriders, and stealing drew
Their white ships with their white sails
From lamplit havens. The wind wails,
The wolf howls. The ravens flee.
The ice mutters in the mouths of the Sea.
The captives sad in Angband mourn.
Thunder rumbles, the fires burn -
And Finrod fell before the throne.

Взято iз сайта Amdir i-Ngelydh

Лист 217 до видавництва Allen & Unwin (уривок)
11 вересня 1959

[Стосовно польського перекладу "Володаря Перснів"]

Перепрошую, що за домашніми негараздами та турботами я геть забув про листа пані Скібневської.

Написати багато нотаток, якими вона могла б скористатись, зовсім неможливо. [...] Що ж стосується загального принципу, яким вона могла б керуватись, я би волів, щоб перекладу чи змін у іменах було якнайменше. Як вона відчуває, це англійська книжка, і її англійськість губити ніяк не можна. Те, що хобіти розмовляли власною давньою мовою є, звичайно ж, твердженням псевдоісторичним, зумовленим природою оповіді. Я міг би надати чи винайти форми всіх імен, переданих англійською, як Baggins чи Shire, справжньою хобітською мовою, але це не мало би ніякого сенсу. Особисто я вважаю, що всі власні імена мають залишитися такими, якими вони є. Я би хотів, щоб назви місць також залишились без змін, у тому числі і Шир – Shire. Мені здається, що найправильнішим було б надати в кінці список тих імен та назв, що мають значення в англійському тексті, з перекладами чи поясненнями польською.

Лист 190 до Рейнера Анвіна (уривок)
3 липня 1956

[В червні відділ міжнародних зв’язків видавництва Allen&Uniwn надіслав Толкіну список голландських версій топонімів у "Володарі Перснів", що був зроблений голландським перекладачем, з проханням: "Надішліть, будь ласка, його назад, з вашим, сподіваємось, ухваленням"]

Сподіваюсь, що ви (і відділ міжнародних зв’язків) вибачите те, що я лиш тепер пишу вам стосовно голландського перекладу. Ця справа (для мене) важлива; вона мене дуже стурбувала і роздратувала, і надала мені доволі багато непотрібної роботи в дуже незручний час. […]

У принципі я категорично заперечую, щоб номенклатура хоч якось була перекладена, навіть компетентною людиною. Цікаво, чому перекладач вважає, що від нього, мовляв, потрібна якась така робота, чи що він має право її проводити. Те, що це є „уявленим" світом, не дає йому аніякого права моделювати його так, як йому більш до вподоби, навіть коли б він міг протягом кількох місяців створити нову зв’язну структуру, яку я майстрував кілька років.

Ховард Шор (Howard Shore)

Предыдущие работы (избранное)

Догма
Экзистенция
Одинокая белая женщина
Молчание ягнят
Клиент
Семь
Филадельфия

В создании музыки к фильму также принимала участие ирландская певица Энья (песни Aniron - тема Арагорна и Арвен, а также May It Be).

За работу над музыкой к фильму Ховард Шор получил от Американской киноакадемии "Оскар", а Энья и ее соавторы - номинацию. А от нас - скромную, но не менее искреннюю благодарность за создание музыки Средиземья.

1. The Prophecy
2. Concerning Hobbits
3. The Shadow Of The Past
4. The Treason Of Isengard
5. The Black Rider
6. At The Sign Of The Prancing Pony
7. A Knife In The Dark
8. Flight To The Ford
9. Many Meetings 10. The Council Of Elrond
11. The Ring Goes South
12. A Journey In The Dark
13. The Bridge Of Khazad Dum
14. Lothlorien
15. The Great River
16. Amon Hen
17. The Breaking Of The Fellowship
18. May It Be

Вибачте,що по-російськи.

Shines down upon you
May it be when darkness falls
Your heart will be true
You walk a lonely road
Oh! How far you are from home

Morniл utъliл (Quenya: Darkness has come)
Believe and you will find your way
Morniл alantiл (Quenya: Darkness has fallen)
A promise lives within you now

May it be the shadow's call
Will fly away
May it be your journey on
To light the day
When the night is overcome
You may rise to find the sun

Morniл utъliл (Quenya: Darkness has come)
Believe and you will find your way
Morniл alantiл (Quenya: Darkness has fallen)
A promise lives within you now
A promise lives within you now

Mithrandir Mithrandir, A Randir Vithren
(Mithrandir, Mithrandir O Pilgrim Grey)
u-renianthach i amar galen…
(No more will you wander in the green fields of this earth)
I reniad lin ne mor, nuithannen…
(Your journey has ended in darkness)
In gwidh ristennin i fae narchannen…
(The bonds cut, the spirit broken)
I lach Anor ed ardhon gwannen…
(The flame of Anor has left this world)
Caled veleg, ethuiannen.
(A great light, has gone out.)